TiTaN 18.00 - Месце збору
Всі зібралися, готуються до довготривалої місії. Зараджаються магазини, готуються гранати, пристрілюється зброя... Командир зачитує завдання, уточнюються деталі, обговорюється тактика, маршрути руху, всім наголошується пароль.
Нарешті всі готові, команда вишиковується в бойовий порядок, ми вирушаєм... До точки входу це кілька сотень метрів, рухаємся по дорозі... Проїзджаючі автомобілі зповільнюють швидкість - не кожен день можна побачити групу «англійських» командос, що рухається в повній викладці, бойовим порядком, готова до бою.

19.15 - Точка входу
Група призупинилась. На вході до лісу крутий підйом. Якесь дивне відчуття присутності чужих. Я визиваюсь в розвідку. Піднявшись бачу 2-3 людей, які зайняті своєю справою, одягаються, чую їх розмови. Це говорить про їхню неготовність до бою. Ідея атакувати виникла в мене з перших секунд, адже ми вже на ворожій території. Це - сили НАТО - флектарн - наші вороги.
Командир підрозділу підтримує їдею раптової атаки - кілька гранат та прицільний автоматичний вогонь, а також ефект раптовості можуть вирішити цю сутичку на нашу користь без ймовірних врат. Але повна їх неготовність (більшість з бійців навіть без окуляр) зупиняє наш бойовий запал. Висилається переговорщик щоб уникнути непорозуміння.
Ми продовжуєм рух згідно нашого маршруту до бази камбоджийстького спецназу. Задача - ввійти в їхню довіру, домовитись, щоб вони нас провели до бази Морської піхоти США, переманити їх на свою сторону.

19.35 - Несподіваний контакт.
Я йду в середині конвою, першим, зразу за головним дозором. Ми виходим на поляну, піднімаємся по схилу і раптом - крик «Стой! Бросай оружие». Два дозорних бійця зразу припали до землі, я зробив теж саме. В голові промайнула лише одна думка: «Все. Почалося». Інших думок не було. Спрацював інстинкт самозбереження і граната вже летіла в сторону кущів звідки пролунав крик. Пронулали два вибуха... До мене кинув гранату один з дозорних - Фішка. Миттєво почулися рухи багатьох бійців. Запрацювало кілька приводів. Ззаду пролунала команда командира: «Відступити». Виявилось що це на так просто, дозорних бійців зняли на моїх очах. Нападавших я не бачив. Було чути крики і каманди нападавших з різних сторін... з тилу почулися черги АК - підтянулися наші. Бій тривав кілька хвилин, але для мене це було в десятки разів більше...Наплив думок хлинув рікою. Результати першого завдання: не добралися до бази у відведений час, втрата двої бійців на самому початку сильно скажеться на бойовій потужності підрозділу. Можливо ще є втрати, хто зна. Повністю ворожа територія, ні я, ні решта команди не знає місцевості. Морські піхотинці - єдині наші союзники в цій нерівній сутичці скоріше за все будуть на базі, яку нам знайти без камбоджийців буде дуже важко. Крім того базу буде шукати ще кілька ворожих підрозділів, які переважають нас як кількістю, так і озброєнням... але що ще за дурні думки, я ще не вибрався з цієї халепи. Стрільба на певний час закінчилася. Я вже відтянувся до краю поляни. Готовий стріляти по першій можливості. Як раптом чую попереду крик командира: «САС, всі сюда, неігрова ситуація». Вийшовши на середину поляни, де приблизно знаходиться «мертвятник», бачу наших хлопців, разом з купою бійців одягнених в англійський ДПМ, всі шуткують і діляться враженнями. Радісні емоції нахлинули, всі залишилися живі, і команда в повному складі продовжує рух.

20.10 Біля бази Сфінкс.
Видвинулися орієнтовно в район розміщення бази Камбоджийського спецназу. Вже стемніло. Раптово хтось замітив з лівого боку людину - «стій, хто йде!!!». У відповідь: «Не стріляйте, це Тімур». Тімур - командир комбоджийського спецназу. Він нас і заведе на свою базу.

21.30 База Сфінкс.
На базі було все спокійно, горів вогонь, грілися камбоджійці. На трьох точках постійно знаходились часові. Чергували почергово, то наші, то їхні. Так як вогонь сильно видавав наше місцезнаходження, домовилися виставити по два часових на кожну точку, та чергувати по годині. Час тягнувся дуже повільно, сидіти в дозорі було важкувати, мидимість «нульова», скоріше орієнтація на звук.
Нарешті, йде зміна, і можна буде погрітися біля вогню. Дімон вже встиг зварити вечерю. Можна трохи відпочити, але зброю ніхто з рук не випускає. Заснути практично неможливо. На землі лежати холодно. По розмовах зрозуміло що раніше третьої не вийдем.
Камбоджійці згодилися провести нас до можливого місця знаходження бази морських піхотинців. Вони цілком на нашій стороні, знають що сили НАТО проти них, вони краще озброєні і перевагають нас і їх чисельно. Але основний їх противник - також морські піхотинці - отже прийдеться від них позбавлятися. Складається враження що вони нічого не знають про наші задачі, думаєть що ми також проти морпехів. Це тільки нам на користь, це допоможе нам в потрібний момент.
Як вияснолися, вони знають тільки приблизний район, а це кілька квадратів на карті, обійти які в темноті буде не просто. Знову моя черга заступати в караул, буджу Дімона. Заступаєм.
В дозорі голову лізуть різні, думки... Вся наша команда розкидана по точках, а Камбоджійці всі біля багаття, кілька спить в землянці. Вони вже показали нам на карті можливі місця розміщення бази... чого ж ми чекаєм. Граната у вогонь, граната в бункер, і все, і ми виступаєм на пошуки союзників. Лише почуття долгу та військова чесність не дозволяють втілити цей простий і разом з тим дуже ефективний план.

3.15 База Сфінкс.
Всі зібралися і конвой виступає. Вирішили йти за камбоджійцями а не парами, це наруку нам, адже нам треба буде раптово перейти на протилежну сторону. Одного з наших призначили дозорним, не відпустити - викличе підозру. Щож, можливо прийдеться пожертвувати одним з наших. Буде видно.

6.00 Ліс.
Ми зупинилися. Попереду маякнув помінь світла фонаря. Камбоджійці розтягнулися в ланцюг, за домовленістю ми мали зайняти правий фланг, вони лівий. Я ще раз побачив промінь світла фонаря. Скоріше за все це була розвідка. Ми видвинулися в цьому напрямку. Але світло пропало. Команда зупинилась. Після пошуку можливої розвідки противника прожектором, вирішили узгодити свою позицію на карті, і зорієнтуватися де може бути база морської піхоти. Відступивши назад, ми наштовхнулися на камбоджійців. Вони трималися в нашому тилу. Командування прийняло рішення рухатися в напрямку висоти ліворуч нашої теперішньої позиції.
Почавши рух, ми почули вибухи в напрямку нашого руху. Вибухи звучали один за одним. Все було зрозуміло, ми не встигли, сили НАТО вияснили місцезнаходження бункеру морської піхоти раніше нас. Розпочався штурм Бази.

6.30 Штурм Бази.
Задача була всім зрозуміла - можливими силами підтримати морських піхотинців, максимально зменшивши кількість нападавших.
Підрозділ швидко пересувався бойовим порядком у напрямку вибухів та нескінченних черг.
Вже прояснялося, і можна було відрізнити дерево від людини. На шляху нашого руху був великий яр, в якому було ще зовсім темно та нічого не було видно. Можливо на дні була вода чи болото - нікого це вже не цікавило і не зупиняло. Піднямаючись з яру було видно бункер. Нападавших з нашої сторони не було, скоріше за все вони обійшли яр з різних сторін. Ми призупинили швидкість перезування і трималися більш обережно. Зачистку почали з правої сторони. На нашому напрямку бункер штурмував підрозділ німецької сторони. Я рухався в центрі ланцюга. З правого боку запрацював привод. Наш командир відкрив вогонь по першому відкрившомуся нападаючому. Попадання було точне. «Ви чего стреляете, ви за кого?» прозвучало зі сторони команди флектарну. «А ви хто?», Відповів наш командир. «Ми - Бобри», - почулось у відповідь. «Так вам і треба», - крикнув хтось з наших.
Ще один «німець» пішов з піднятими руками. Ми чітко виконували поставлену задачу. Розтягнувшись і зайшовчи справа, зачистка йшла повільно та виважено. Ми вже дійшли до бункеру на відстань пострілу, і тут з бункер на наш прихід відповід відкритям вогню в нашу сторону. «Не стріляйце, це САС, Семпер-Фай». «А-а-а, Семпер-Фай, Пацани!!!!». Макс зробив кілька коротких перебіжок, і запригнув в бункер. Я також почав пересуватися до бункеру. Тут виглянув Макс: «Тітан, в бункер, давай». «Прикривай», - крикнув я і зробивши кілька пострілів в сторону нападавший. Підбіг до бункеру, і «запригнув» в траншею. «Запригнув» - це легко сказано, простіше було сказати завалився, так як не розрахував його глибину. Зробивши куверок на дні траншей я миттєво піднявся і зразу ж оглянув привод. Все нормально, трохи в глині. Контрольний спуск - стріляє. Ху. Оглянувшись я побачив що траншея має форму хреста. Макс вже зайняв позицію і оборонявся від нападавших. Нападавших сильно поменшало - морпехи добре попрацювали, хоча самих їх я не бачив. Я зайняв позицію для оборони. Раптом з бункера вискочив Пак. «Привет пацани, ви очень вовремя. Шаров тут не видел?». «Ні, небачив» - відповів я.
Зробивши кілька пострілів, бачу як в бійницю залітає граната. Я підриваюся і спішу за кут. Встиг. Граната взірвалася із затримкою. Зашвидко кинули. Повертаюся на свою бойову позицію. З нападаючих бачу лишу бійців республіки камбоджа, які були дуже здивовані, коли ми відкрили по них вогонь. Вони були впевнені що ми на їх боці.
Виживших до нашого приходу морпехів були тільки троє, і то один з них, «Борода», був без зброї.
Першою втратою був Макс. Я не бачив як саме його зняли, бачив тільки як він з піднятими руками покинув укриття. Один з морпехів покинув бункер і вів прицільний вогонь з траншеї.
Голос з бункеру корегував наш вогонь: “Молодчага, молодчага, туда, куда ствол смотрит, десять метров”. “ Нет, левее, куда смотрит ствол, 15 метров!” Через кілька хвилин ще одна направляюча: «запад, 10 метров, зелений берет». Чорт, зелений берет - це наш підрозділ. «Не стріляти!», - крикнув я, «зелений берет - це САС». І тут в гучномовець пролунав голос на всю поляну: «Боец в зеленом берете - давай в бункер!». Це був Арт. Його приземлення на дно траншеї чимось було схожим на моє.
Отож з п’яти наших бійців, в бункері залишилось двоє: я і Арт. Про долю решти двох я незнав. Як вияснолось пізніше, ще один наших - Алекс, був вбитий на підході до бункеру.
Активність нападаючих сильно знизилася, лунали лише окремі постріли в нашу сторону. Нападаючі практично не висовувались з укриття, тому влучити було дуже важко, але не неможливо.
Протягом певного часу ми зачистили всі напрямки атаки крім одного, на якому знаходились два бійся. Я вирішив покинути бункер, і під прикриттям морпехів зайти з флангу і відсікти «атакуючих» (швидше за все їх можна було нащвати оборонявшимися). План був простий і ефективний. Я вискользнув через бійницю бункеру, із протилежного від противника боку, Зробивши кілька коротких перебіжок - зайшов до них з флангу, та почерзі зняв кожного. Оглянувши поле бою, і незнайшовши жодної загрози - повернувся в траншею. Нападаючих більше не було.
Через кілька хвилин ми святкували ПЕРЕМОГУ!